Домашня праця є важливою складовою соціально-економічних відносин, яка охоплює значну кількість громадян, проте тривалий час залишається недостатньо врегульованою на законодавчому рівні. Йдеться про діяльність найманих робітників, які виконують роботу по дому й господарству: здійснюють догляд за дітьми, людьми похилого віку, виконують прибирання, приготування їжі та інші побутові функції. Незважаючи на поширеність такої праці, значна її частина перебуває в тіньовому секторі економіки.

Відсутність належного оформлення трудових відносин у сфері такого виду праці призводить до порушення прав працівників: без укладення трудового договору вони позбавлені права на соціальний захист, оплачувану відпустку, лікарняні та пенсійне забезпечення. Крім того, залишаються незахищеними у випадку трудових спорів або незаконного звільнення. Водночас і роботодавці несуть ризики, пов’язані з можливим притягненням до відповідальності за використання незадекларованої праці.

На сьогодні правове регулювання домашньої праці в Україні здійснюється фрагментарно. Окремі аспекти можуть регулюватися нормами Кодексу законів про працю України або цивільного законодавства у випадку укладення цивільно-правових договорів. Разом з тим, відсутність спеціального нормативно-правового акта у цій сфері ускладнює процес легалізації таких відносин.

Важливим кроком у напрямі врегулювання цього питання могла б стати ратифікація Конвенції Міжнародної організації праці №189 «Про гідну працю домашніх працівників», яка визначає базові стандарти захисту прав цієї категорії працівників. Згідно з нею легалізація домашньої праці передбачає офіційне оформлення відносин між працівником і роботодавцем шляхом укладення трудового договору між фізичною особою-роботодавцем і працівником або через реєстрацію працівника як самозайнятої особи чи фізичної особи-підприємця. Такий підхід дозволив би забезпечити сплату податків і єдиного соціального внеску, що, у свою чергу, формувало б страховий стаж і гарантувало б соціальні виплати.

Запровадження ефективних механізмів легалізації домашньої праці безперечно мало би позитивні наслідки як для працівників, так і для держави загалом. У такому разі працівники мали б змогу отримувати належний соціальний захист і впевненість у майбутньому, роботодавці — правову визначеність у відносинах, а держава — додаткові надходження до бюджету та зменшення рівня тіньової зайнятості.

Не зважаючи на те, що для забезпечення дієвого процесу легалізації потрібні підвищення рівня обізнаності населення, спрощення процедур оформлення та формування відповідальної позиції як з боку працівників, так і роботодавців, ця робота має бути зроблена, щоб гарантувати чіткі, прозорі та врегульовані законом трудові відносини і гарантії для обох сторін.