Відповідно до статті 1 Закону України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” інвалідність – міра втрати здоров’я у зв’язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Причинами інвалідності є:

• інвалідність з дитинства;
• загальне захворювання;
• нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров’я);
• професійне захворювання пов’язане з трудовою діяльністю;
• поранення, контузії, каліцтва та інші захворювання.

Особа з інвалідністю – особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (згідно з Законом України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”).

Дитина з інвалідністю – особа віком до 18 років зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність. Визнанням дитини віком до 18 років дитиною з інвалідністю, є відповідний медичний висновок за формою №080/о «Медичний висновок про дитину з інвалідністю до 18 років», затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 грудня 2001 року № 482.

Група інвалідності – це ступінь стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров’я. Особі, визнаній особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.