Цей день проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, у пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати в 2012 році, хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття оонівського документа.

В Резолюції ООН говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…»

Саме 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау на території сучасної Польщі. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

Голокост із грецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування й знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933–1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння й знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Внаслідок влаштованого нацистами геноциду загинули 6 мільйонів євреїв, із них від 2,2 до 2,5 мільйона – на території колишнього Радянського Союзу. Більшість українських євреїв – жертв Голокосту – була вбита під час масових розстрілів. Місця найбільших масових страт євреїв в Україні: Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) ‑ близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв. Та все ж десятки тисяч опинилися в газових камерах таборів смерті.

Трагедія Голокосту є уроком для всього людства, який потрібно пам’ятати і ніколи не допустити знову.